21 лютого - Міжнародний день рідної мови

Кожного року 21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято досить молоде. Воно було запроваджено у листопаді 1999 року згідно тридцятої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності. Історія свята, на жаль, має трагічний початок.

21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. А починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначаємо і ми, українці.

10 цікавих фактів про українську мову

1. Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів.

2. За лексичним запасом найближчою до української мови є білоруська — 84% спільної лексики. Далі йдуть польська і сербська (70% і 68% відповідно), потім — російська (62%). "До речі, якщо порівнювати фонетику й граматику, то українська має від 22 до 29 спільних рис з білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, а з російською тільки 11", — кажуть експерти.

3. В українській мові, на відміну від решти східнослов'янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких — кличний.

4. У 448 році візантійський історик Пріск Панійський під час перебування в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова "мед" і "страва". Це була перша згадка українських слів.

5. Українську мову в різні історичні періоди називали по-різному: про́ста, руська, русинська, козацька тощо. Історично найуживанішою назвою української до середини XIX століття була назва "руська мова".

6. В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру "П".

7. Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера "Ф".

8. Українська мова багата на синоніми. Наприклад, слово "горизонт" має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.

9. Назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня.

10. Українська мова має велику кількість зменшувальних форм. Навіть слово "вороги" може звучати як "вороженьки".

 

 

 

 

 

 

Формування патріотичних почуттів у дітей дошкільного віку

Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Патріотичне виховання створює певні передумови громадянської поведінки. Однак це лише передумови. Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася. У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

·         формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім’ї, дитячого садка, села);

·         формування духовно-моральних взаємин;

·         формування любові до культурного спадку свого народу;

·         виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

·         почуття власної гідності як представників свого народу;

·         толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Патріотичне виховання дошкільнят має вирішувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазначені. Це не лише виховання любої до рідного дому, сім’ї, дитячого садка, але виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят. Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни – завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Однак в значному ступеню така складність виникає при спробі переносити на дітей „дорослі” показники проявів любові до Вітчизни.

Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму. Справді, якщо патріотизм – це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).

Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці. Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об’єднує всі сторони особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну із сторін для отримання єдиного результату.

Шлях до виховання любові до Батьківщини формується за логікою „від близького до далекого” – від любові до батьків (точніше рідного дому), до дитячого садка, до вулиці, села, любов до рідної країни.

У дошкільників поступово формується „образ власного дому” з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття „батьківського дому” лягає в основу любові до Батьківщини, Вітчизни. Важливо, щоб у дитини в сім’ї були свої обов’язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, – це сприяє зміцненню „почуття сім’ї”. Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має як батьки формують у дітей такі почуття.

Разом із тим тут також постає питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв’язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, – можна пройти пішки чи треба їхати. Добре, якщо батьки або вихователі зроблять фотографії дітей на вулиці, або зроблять кінозйомку прогулянки, а потім в групі подивляться фільм і розкажуть про цю вулицю.

Наступний етап – виховання любові та приязного ставлення до свого рідного міста. Ця частина роботи потребує більше опиратися на когнітивну сферу, на уяву дитини та її пам’ять. Для дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем своєї вулиці. Щоб діти „відчули” своє село, їм необхідно про нього розказувати та показувати його. Разом із батьками діти їздять по селу. Інколи екскурсію вдається організувати також дитячому садку. Діти старшого дошкільного віку можуть і повинні знати назву свого села, його головні вулиці, визначні місця, музей, клуб та ін.

Виховання ставлення до своєї країни ґрунтується на когнітивному компоненті: дітям повідомляють інформацію, яку вони повинні і можуть засвоїти. Особливістю є те, що знання повинні бути емоційними і спонукати дитину до активної діяльності. Назву країни закріплюємо з дітьми в іграх („Хто більше назве країн”, „З якої країни гості”, „Чия це казка”, „З якої країни ця іграшка”), у вправах типу „Із різних назв країн визнач нашу країну”, „Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі”, „Як написати адресу на конверті” тощо.

Необхідно зазначити, що морально-патріотичне виховання дошкільнят на краєзнавчому матеріалі ґрунтується на таких засадах:

·         Формування особистісного ставлення до фактів, подій, явищ у житті міста, створення умов для активного залучення дітей до соціальної дійсності, підвищення особистісної значущості для них того, що відбувається навкруги.

·         Здійснення діяльнісного підходу до залучення дітей до історії, культури, природи рідного міста, тобто вибір самими дітьми тієї діяльності, в якій вони хотіли б відобразити свої почуття, уявлення про побачене та почуте (творча гра, придумування оповідань, виготовлення поробок, придумування загадок, аплікація, ліплення, малювання, проведення екскурсій, участь у благоустрої території, охороні природи і т. п.).

·         Залучення дітей до участі в районних святах з тим, щоб вони могли долучитися до атмосфери загальної радості та піднесеного настрою. Познайомитися із жителями рідного села – носіями соціокультурних традицій в народних ремеслах, танцях, піснях.

·         Створення відповідного розвивального середовища в групі та дошкільному закладі, яке б сприяло розвитку особистості дитини на основі народної культури з опорою на краєзнавчий матеріал (міні-музей народного побуту, предмети народного ужиткового мистецтва, фольклор, музика тощо), і яке б дозволило забезпечити потребу в пізнанні його за законами добра та краси.

Загальновідомо, що досить складним в роботі по ознайомленню з рідним селом, особливо з його історією та визначними місцями, є складання розповіді для дошкільнят. При цьому необхідно пам’ятати наступне:

·         Супроводжувати розповідь наочними матеріалами: фотографіями, репродукціями, слайдами, схемами, малюнками та ін.

·         Звертатись до дітей із запитаннями в ході розповіді, щоб активізувати їх увагу, викликати бажання щось дізнатися самостійно, спробувати про щось здогадатися, запитати. Спонукати мислення дітей проблемними запитаннями: „Як видумаєте, чому саме на цьому місці люди вирішили побудувати село? Звідки така назва? Що вона може означати?”.

·         Не називати дат: вони утруднюють сприйняття матеріалу. Використовувати такі вирази: „Це було дуже давно, коли ваші бабусі та дідусі були такими ж маленькими, як ви” або „Це було дуже-дуже-дуже давно, коли ваших мам, тат, бабусь та дідусів ще не було на світі”.

·         Використовувати доступну дітям лексику, пояснювати значення незнайомих слів, не вживати спеціальної термінології, не перевантажувати розповідь складними граматичними конструкціями.

Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни, міста. Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну – художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину).

У народі кажуть: добрий приклад — кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з’явилися смачні булочки. Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми “Праця твоїх батьків”. На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.

                                                                                                   

 

Основні напрями роботи з національно-патріотичного виховання дітей дошкільного віку:

 

---  Формувати інтерес до найближчого соціального, природного і культурного оточення (сім'ї, батьківського дому, рідного міста, села, країни, традицій та звичаїв свого народу), адже виховання в дітях патріотизму та толерантності до людей різних національностей досягається активізацією емоційної сфери дошкільника на основі широкої поінформованості про історію, традиції, культуру рідного краю:

--- Ознайомлювати з історією рідного міста, села;

--- Запрошувати видатних особистостей рідного краю у ЗДО для спілкування з дітьми;

 --- Проводити бесіди з розглядом ілюстрацій, фотографій , відео-матеріалів про сьогодення рідного краю;

--- Організовувати екскурсії рідними вулицями;

---- Відвідувати місцеві музеї та видатні й пам’ятні місця.

--- Виховувати любов і повагу до найрідніших людей (мами, тата, бабусь, дідусів, братів, сестер). Приділяти увагу формуванню у дошкільників дієвих емпатійних виявів щодо близьких, адже мало розуміти, що таке доброта, турбота, вдячність, взаємодопомога, – необхідно виявляти ці почуття в повсякденні, цінувати членів своєї сім’ї й теплоту рідної домівки.

--- Формувати усвідомлення тісного взаємозв’язку між поколіннями.

--- Організовувати тижні сім’ї в ЗДО.

---Створювати альбоми «Моя родина», «Я українець», «Наша група», «Ми різні – ми разом».

---Практикувати розглядання картинок, фотографій, перегляд відеофільмів про людські стосунки.

---  Інсценувати події та явища, навчати аналізу причин й наслідків дій та вчинків людей, моделі поведінки в життєвих ситуаціях.

--- Знаходити варіанти розв’язання морально-етичних ситуацій (дружби,товаришування).

 --- Залучати дітей до народознавства – вивчення культури, звичаїв рідногоv народу шляхом ознайомлення з характерними ознаками побуту українців (житло, одяг, предмети побуту, народна іграшка), народних ремесел (гончарство, вишивка, килимарство, лозоплетіння тощо), символів (верба і калина, вінок, рушник) та ін.

--- Створювати в групі ЗДО народознавчі куточки, за можливості, кімнат- музеїв.

 --- Ознайомлювати дітей дошкільного віку з природою рідного краю. Акцент необхідно робити на красі, розмаїтті, багатстві й особливостях природного довкілля нашої країни, виховуючи любов до нього. Давати уявлення про різні типи природних ландшафтів України (гори, луки, степи, ліси, водойми тощо), її специфічний рослинний і тваринний світ, визначні природні об’єкти (найбільші річки, озера, найвищі гори, природні заповідники), характерні для певної місцевості кліматичні умови тощо.

--- Ознайомлювати з літературними та художніми творами, що відображають різноманітність і красу природи України.

--- Проводити роботу з формування знань назв рідного міста або села,v найближчих вулиць, площ, столиці нашої Батьківщини, уявлень про її визначні місця.

--- Ознайомлювати з державною символікою України (прапор, герб, гімн), їхv значенням і сутністю.

--- Надавати інформацію про людей, які прославили нашу країну (художників, композиторів, письменників, винахідників, учених, мандрівників, філософів, лікарів, спортсменів)

--- Звертати увагу дітей на характерні риси українського народу взагалі (миролюбність, доброзичливість, гостинність, працелюбність, творчість, мудрість тощо).

--- Залучати дітей до підготовки та відзначення свят народного календаря,v пробуджувати в них любов до рідної землі, повагу до людей праці, інтерес до історії своєї країни.

--- Проведення спільних з батьками заходів (проектна діяльність, свята, розваги, виставки, конкурси): «Козацькі розваги», «Ігри патріотів», «Українські страви», «Намалюй Україну» та ін.

Сучасні аспекти взаємодії ЗДО і сім'ї

щодо патріотичного виховання дітей.

Актуальність.  

 Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Патріотичне виховання створює певні передумови громадянської поведінки. Однак це лише передумови.  Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася.

   Патріотизм кожної дитини починається з рідної домівки, домашнього вогнища. Неньчина колискова пісня та її ніжне слово, рідна мова, батькова мудра настанова та наука, бабусині казочки та дідусеві легенди, родинні традиції та звичаї - з усього цього виростає патріотизм. Бо все це глибоко западає в душу і ніколи не забувається. «З родини йде життя  людини», «Без сім'ї  немає щастя на землі» - саме так говорить народна творчість. Саме в родині  закладаються засади патріотично - моральної  та  національної свідомості: в ході щоденного життя, в його радостях і смутках зароджується взаємоповага між людьми, любов, симпатія. При цьому важливо, щоб дитина навчилася не тільки брати, але й віддавати любов, турбуватися про  рідних з дитинства, бути уважною до близьких людей. Ми навчаємо дитину з перших років життя любити батьків, допомагати їм.  Однак для того, щоб ці  почуття стали початком любові до Батьківщини, важливо ознайомлювати дітей із роллю батьків, як громадян, працівників, що вносять свій вклад в майбутнє нашої країни. Це можуть бути спільні з дітьми прогулянки містом, де батьки звернуть увагу дітей на чистоту або  забрудненість міста, бесіди з дітьми про  необхідність берегти природу рідного краю, задля збереження здоров’я та життя свого,  в першу чергу,  та рідних. Це може  бути спільна праця біля подвір’я: висадка дерев, квітів, – прибираємо, прикрашаємо, робимо  разом наше місто чистим, гарним; розповіді батьків про свою роботу, яку користь вони приносять суспільству, дають можливість дітям усвідомити значення кожного в розвитку рідної держави, краю. Виховний вплив  батьків на дітей постійний. Вони впливають навіть тоді, коли нічого не роблять спеціально – просто своїми вчинками, прикладом, висловлюваннями тощо.

 

Наслідуючи батьків, як найближчих і найбільш авторитетних людей, дитина засвоює норми поведінки, ставлення до  природи, до людей, що оточують, до рідного міста.  Велике значення в патріотичному вихованні дошкільнят   мають традиції та звичаї сім’ї. А вони є у кожній родині.

У цьому зв’язку  величезного значення набуває визначення мети і завдань  патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

Мета патріотичного виховання дошкільнят:

• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста,села);

• формування духовно-моральних взаємин;

• формування любові до культурного спадку свого народу;

• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

• почуття власної гідності як представників свого народу;

• толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Завдання:

ü  Формувати у дошкільнят моральні якості особистості через ознайомлення з рідним містом.

ü  Формувати громадянську позицію і патріотичні почуття до минулого, сьогодення та майбуття рідного краю, почуття гордості за свою малу Батьківщину.

ü  Виховувати у дитини любов і прихильність до своєї сім'ї, рідного дому, землі, де віна народилась.

ü  Виховувати любов і повагу до свого народу, його звичаїв, традицій.

ü  Формувати основи екологічної культури, гуманного ставлення до всього живого.

ü  Формувати художній смак і любов до прекрасного, розвивати творчі здібності.

ü  Виховувати почуття поваги до професій і праці дорослих.

ü  В сучасному дошкільному закладі використовують різноманітні  форми роботи з батьками, але головне щоб вони були ефективними та приносили бажаний результат.

 Форми роботи з батьками:

1) індивідуальні (анкетування, попередні візити батьків з дітьми, співбесіди, консультації, телефонний зв’язок, відвідування вихованців удома).

2) наочно-письмові (батьківські куточки, тематичні стенди, виставки, родинні газети, скринька ідей та пропозицій).

3) групові (консультації, збори, практикуми, школа молодих батьків, зустрічі з цікавими людьми).

4) колективні (батьківські конференції, зустрічі за круглим столом, засідання батьківського комітету, дні відкритих дверей, перегляд ранків, спортивних загань).

 Співбесіди, як найбільш поширена форма індивідуальної роботи з сім’єю проводиться під час приходу та відходу дітей з дошкільного закладу. Вони допомагають педагогам та батькам ближче познайомитись, тримати один одного в курсі життя дитини, слідкувати за його успіхами та невдачами, змінами в поведінці. Хоча ці бесіди короткочасні, вони дають змогу зрозуміти окремі вчинки і переживання дітей. А також дозволяють дати батькам деякі організаційні педагогічні і методичні питання. Тематика бесід диктується життям дитини вдома та в дошкільному закладі. (“Чим хворіє ваша дитини?”, “Як краще звертатись до дитини”, “Режим роботи ЗДО”).

  До співбесід близькі консультації (групові та індивідуальні). Вони дають нам можливість глибоко висвітлити більш вузькі питання. Вибір теми для консультацій визначається спостереженням за дітьми або завданнями виховання (“Про що читати і розповідати дітям”, “Як привити дитину до охайності”, “Як виявити і розвивати здібності дитини”).

 Однією з сучасних форм роботи з батьками є анкетування. Опитування можемо проводити з метою виявлення загальних відомостей про дитину, особливостей виховання дітей в сім’ї. (“Чи добре ви знаєте свою дитину?”, Які виховні методи застосовуєте для виховання?”, “Які ваші побажання для вихователів вашої дитини?”).

  Куточки для батьків організовуються  з ціллю інформації батьків та знайомства їх з педагогічними питаннями. Це можуть бути книги, журнали, фотографії, дитячі роботи, пам’ятки для батьків, оголошення. Тематика матеріалів міняється в залежності від завдання виховання на даний період.

  Виставки для батьків проводяться з ціллю пропаганди педагогічних знань. Їх присвячуємо до батьківських зборів, конференцій або консультацій (“Книга для малюка – зробили тато, мама й я”, “А в садочку нашому добре жити”).

 Головна ціль батьківських конференцій - обмін досвідом виховання.

 Дні відкритих дверей – дієва форма педагогічної просвіти батьків у ЗДО, яка взаємно збагачує батьків і педагогів досвідом вивчення особливостей дітей та мистецтвом їх виховання. Безпосереднє ознайомлення з життям дітей в д/з дозволяє батькам переконатися, що виховання знаходиться в умілих і надійних руках.

 Проводячи зустрічі за “круглим столом”, батьки мають можливість дістати відповіді на численні запитання у бесідах з психологом, логопедом, лікарем і з конкретної теми

 Багато задоволення отримують малюки, іколи їхні мами проводять з ними роботу. Ця форма організації занять повинна змістом новизни, відкриття особистості своїх батьків.

Зрозуміло, що не всі батьки проведуть заняття у дитсадку, але пограйтеся з хлопчиками та дівчатками, підклеїти разом книжки, розповісти про свою професію зможе майже кожен. Присутність батьків допомагає вихователям організувати різні види діяльності, наближує умови в групі до домашніх. Батьки свою чергу, бачать дитину серед однолітків, об’єктивно оцінюють її сильні слабкі риси. Спільні емоції і спільна діяльність дарують радість і батьками і дітям.    

   Важливим моментом у роботі з батьками є батьківські збори. Загальні (для батьків цілого садка) збори проводимо раз і квартал, де обговорюються  підсумки навчально-виховної роботи та шляхи її покращення. А також батьки знайомляться з конкретними завданнями на навчальний рік, роботою батьківського комітету .За ціль групових зборів беруться знайомство батьків з конкретними педагогічними питаннями. Проводяться  нетрадиційно “за круглим столом та часткою чаю”, так, щоб батьки почували себе вільно та невимушено. При виборі теми зборів і підготовці до них беруться  до уваги вік дітей та період відвідування дитиною дошкільного закладу. Найчастіше тематику підказує саме життя, інтереси і потреби групи. Проведення батьківських зборів допомагає згуртувати всіх батьків, підвищити відповідальність кожної сім’ї за свій вклад та отримати позитивний досвід виховання дітей.

 Одним із пріоритетних напрямків  роботи є формування національної свідомості та гідності, основними складовими якої є забезпечення належного патріотичного розвитку, надання знань з народознавчим мотивом.

А саме  ознайомлення  з українським декоративно прикладним мистецтвом.

Виховати свідомого громадянина і патріота означає сформувати в дитині комплекс певних знань, особистісних якостей і рис характеру:

- патріотичну спрямованість , громадянську відповідальність і мужність, готовність працювати для розвитку Батьківщини , захищати її, підносити її міжнародний авторитет;

- досконале знання державної мови, постійну турботу про піднесення її престижу і функціонування в усіх сферах суспільного життя і побуту;

- повагу до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього, як його представника, спадкоємця та наступника;

- дисциплінованість, працьовитість, творчість, турботу про природу та екологію рідної землі;

 - фізичну досконалість, моральну чистоту, високу художньо-естетичну культуру;

 - шанобливе ставлення до культури, вірувань, традицій та звичаїв нашого народу.

 

          Своє ставлення до природи люди відображали у віруваннях, традиціях, казках, побуті, іграшках, символах. Іграшки кожного народу мають свої педагогічні, художні і технічні традиції. Оригінальність і неповторність народної іграшки визначається також її національною своєрідністю вираження культури і побуту народу, що символізує її звичаєво-традиційні ознаки. Українська народна іграшка несе малятам доступні знання про працю, відпочинок людей у давнину, їхній побут, мистецтво, життя загалом. Народна іграшка в дитячих руках є тією ниточкою, яка з’єднує людину з історією її Батьківщини. Гра з народною іграшкою є також важливим засобом національного виховання. Іграшка – один з найважливіших видів декоративно-ужиткового мистецтва. Вона оригінальна і неповторна, збагачує душу і тішить серце. Вона забавляє, і допомагає задовольнити природну потребу дитини пізнати світ, творчо і самостійно його осмислювати.

      Із глибини віків пийшли до нас традиції ляльки-мотанки, шитої ляльки, яку виготовляли з різних клаптиків тканини. Упродовж століть змінювалися народні ляльки, але в них зберігалися традиційні принципи пластичного, декоративного і символічного мислення народу, його світосприймання, душа і психологія, його уявлення про життя. Лялька – символ родючості, материнства, вони хатньо-побутові обереги (робилися ляльки з соломи, ганчірки, із зав’язаним в ній хлібом, на зразок вузької ляльки). Обличчя ляльки долгий час не зображувалось, щоб не наврочити дитині. Саме іграшка формує у дітей і підлітків зацікавленість до різних професій, історії рідного краю, його народної творчості, поваги до праці, розвиває творчу уяву, фантазію, виховує трудові навички та естетичний смак.

           Щоб діти стали творцями своєї долі, необхідно, аби вони міцно засвоїли духовність, культуру рідного народу, глибоко перейнялися його національним духом, способом життя і мислення. В будь-якому віці прикладом для дітей є їхні батьки. Родина - природний осередок найглибших людських почуттів: тут народжуються і поглиблюються любов до матері і батька, бабусі і дідуся, роду і народу, пошана до рідної мови, історії, культури.

      Педагоги  дошкільного закладу повинні  намагатися  якомога тісніше співпрацювати з батьками кожної дитини, спрямовуючи свої зусилля на охорону та зміцнення здоров’я малят. Батьки не повинні виступати в ролі експертів чи спостерігачів роботи педагогів.  Педагоги та батька – рівноправні партнери і союзники. Практика показує: жодні заходи не надасть  позитивних результатів, якщо до них не залучати батьків, якщо поставлені проблеми не розв’язуються разом з ними – першими і найавторитетнішими вчителями.